Історія найдовшого лімузина у світі
Зрозуміти того, хто зробив найдовший лімузин у світі, мабуть, нам не дано. Стрейч, що займає на парковці простір 30 погонних метрів від бампера до бампера, абсолютно нефункціональний. Але це за нашими поняттями, а в автора проекту – американця Джея Орберга – свої уявлення про функціонал.
Джей – людина з голлівудської тусовки, він жив у Каліфорнії і професійно займався створенням різноманітних автомобільних монстрів – ним були створені такі тачки, як De Lorean DMC-12 для «Назад у майбутнє» (1985 р.), інтелектуальний KITT (Pontiac Firebird Trans Am) для серіалу “Лицар доріг” (1982 р.), поліцейська машина для “Робокопа” (1987 р.), Ford Gran Torino для “Старськи і Хатч” (1975 – 1979 рр.) та інші колісні герої великого та малого екрану .
Найдовший у світі лімузин Джей представив на початок 1990-х і назвав цілком передбачувано – “Американська мрія”. Відповідно, в ньому є всі заокеанський атрибути великого людського щастя: шкіряні дивани, водонаповнене ліжко, бар підсвічуванням, басейн з підігрівом, супутникове телебачення і навіть вертолітний майданчик із двомісним Hughes 300 на додачу. Щоправда, їздив цей автомобіль дуже погано – маневрувати практично неможливо, але чи це головне? Не для того він і будувався, щоб кататися дорогами.
З технічного боку машина є досить цікавим явищем. За основу автор взяв класичний для того часу Cadillac Eldorado зразка 1976 року. Причому Джей як досвідчений тюнер і кастомайзер мав на увазі не тільки хрестоматійно-американську зовнішність розкішного купе, але і його дуже зручне для доробок компонування.
Той Eldorado був рамним та передньопривідним! Рама дозволила розтягувати кузов практично до нескінченності, а єдиний блок “двигун-трансмісія” дав повну свободу при визначенні колісної бази – відпала необхідність у нереальному кардані довжини п’ятнадцятиметрової і особливої підвісці для провідного мосту – одного з дванадцяти! До речі, коліс у машини не 24, як могло б здатися, а 26, але про це пізніше.
Для початку взяли два старі Cadillac’а, розташувавши їх на відстані приблизно 20 метрів один від одного і з’єднавши просторовою балкою зі сталевого профілю, яку потім обшили листовим металом і назвали кузовом. Передньому Cadillac наростили капот, витягнувши його вперед, із заднього екземпляра знесли дах, вбудували 5 осей і перенесли кермо в багажник. Таким чином, найдовший лімузин у світі отримав два двигуни та дві провідні осі, по одній спереду та ззаду.
Керованими зробили 6 передніх коліс та пару задніх, це дозволяло 30-метровій машині вписуватися хоч у якісь повороти. При цьому задніми колесами, що повертаються, керує другий, задній водій. А ось чотири середні осі абсолютно пасивні, вони просто підтримують центр 10-тонного авто від «провисання». Звичайно, якби Джей Орберг не полінувався зробити машину зчленованою, з рамою, що «ламається» – на зразок міських автобусів Ikarus або тракторів «Кіровець», її експлуатація була б більш реальною.
Але автори проекту не стали морочитися навіть із офіційним допуском на дороги загального користування, вирішивши, що їм вистачить променадів на зйомки рекламних кліпів, автошоу та подібні тусовки. А щоб без проблем потрапляти до місця подій, питання вирішили по-американському в лоб: машину зробили. Відразу за середнім візком є роз’єм, яким найдовший у світі лімузин ділиться на дві частини, кожна з яких поміщається на стандартний лафет-евакуатор. При цьому передня половина цілком самодостатня, а для підтримки передньої частини заднього обрізка влаштована ще одна пара коліс, прихованих у широких бортах і в звичайному положенні, що не стосуються дороги – подібне рішення, до речі, зустрічалося у радянської бронемашини БРДМ.
Коли гігантською машиною вдосталь награлися голлівудські продюсери, зірки кіно, естради, а також їхні подружки та інші марнотратники життя, найдовший лімузин у світі вирушив на спокій. Але щасливої старості не вийшло – знов-таки через розміри ветерана. На відміну від багатьох інших творінь Джея Орберга, у тому числі й куди менш значимих, American Dream не потрапив у приватну колекцію або автомобільний музей – надто багато місця займає такий експонат.
У 2000-х роках машина кілька років простояла просто неба на парковці торгового центру, привертаючи увагу автомобілістів, що проїжджали. По всій Америці розійшлися десятки фотографій випадкових мандрівників на тлі абсолютно незвичайного автомобіля, що ніяк не поміщається у кадр стандартної мильниці. Поступово машина втрачала «товарний вигляд», на кузові почала розвиватися корозія, салон розукомплектований, виявилися проблеми з підвіскою.
Коли напівзакинутий лімузин став «псувати краєвид» власникам сусідньої заправки, її забрали на критий склад неподалік Нью-Йорка. Вже на початку 2010-х прокатна компанія, яка розпоряджалася лімузином останні роки, відмовилася від негабаритного автомобіля, і починаючи з 2012 року його довго продавали з місцевого аукціону як покинуте безгоспне майно.
Потім у долі «Мрії» стався, здається, щасливий поворот – у 2014 р. машину купив нью-йоркський музей Autoseum, який водночас є навчальним центром та майданчиком для реалізації унікальних автомобілів. Новий власник заявив, що використовуватиме придбання як навчальний експонат для майбутніх інженерів, паралельно розглядаючи питання реставрації раритету.